Content on this page requires a newer version of Adobe Flash Player.

Get Adobe Flash player

МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ТА ДІАГНОСТИКИ УРАЖЕНЬ ШКІРИ, ЩО ВИКЛИКАНІ ВІРУСОМ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ

Скачать методичку

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР НАУКОВОЇ МЕДИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ
ТА ПАТЕНТНО-ЛІЦЕНЗІЙНОЇ РОБОТИ

МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ТА ДІАГНОСТИКИ УРАЖЕНЬ ШКІРИ, ЩО ВИКЛИКАНІ ВІРУСОМ ПАПІЛОМИ ЛЮДИНИ


(методичні рекомендації)

КИЇВ-2009



Установа-розробник:ДУ «Інститут дерматології та венерології АМН України»


Установи-співрозробники:
ДУ «Інститут урології АМН України»
Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського,
МОЗ України


 

Укладачі:

д.мед.н., професор Мавров Г. І., 8-057-706-32-05
д.мед.н., професор Чінов Г.П., 8-065-227-25-14
к.мед.н., м.н.с., Щербакова Ю.В., 8-057-706-32-00
к.мед.н., асистент, Нагорний О.Є., 8-044-537-22-22

 

Рецензент:

Головний позаштатний спеціаліст зі спеціальності «Дерматовенерологія»
МОЗ України, д.мед.н., професор Степаненко В.І.
Заступник голови Проблемної комісії МОЗ та АМН України "Дерматологія та венерологія" к.б.н. Кондакова Г.К.




ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БП - бовеноїдний папульоз
ВІЛ - вірус імунодефіциту людини
ВПЛ - вірус папіломи людини
ВПГ - вірус простого герпесу
ГК - гострі кондиломи
ГКБЛ - гігантська кондилома Бушке-Левенштейна
ДНК - дезоксірибонуклеїнова кислота
ЕК - еритроплазія Кейра
ІЛ - інтерлейкін
ІПСШ - інфекції, що передаються статевим шляхом
ІФН - інтерферон
МОЗ - Міністерство охорони здоров'я
ПВІ - папіломавірусна інфекція
ПЛР - полімеразна ланцюгова реація
ПРСЧ - плоскоклітинний рак статевого члена
РНК - рибонуклеїнова кислота
СНІД - синдром набутого імунодефіциту
ФНП - фактор некрозу пухлини
ХБ - хвороба Боуена
МНС - головний комплекс гістосумісності
МОМР - головний білок зовнішньої мембрани


ЗМІСТ




1

Перелік умовних скорочень

4

2

Вступ

6

3

Основна частина

7



Етіологія та патогенез ВПЛ

7



Клінічні прояви папіломавірусної інфекції

14



Лікування папіломавірусної інфекції

23



Профілактика

29

4

Висновки

30



Рекомендована література

31



Відомості про реєстрацію в Україні препаратів, згаданих у даних методичних рекомендаціях

33



Вступ

Соматичні захворювання, вірусні й бактеріальні інфекції, а також порушення функціональних систем організму негативно впливають на шкіру, спричиняючи косметичні дефекти, створюючи медичні, соціальні й економічні проблеми. Одним з таких факторів є папіломавірусна інфекція.

Інфекції, що викликані вірусом папіломи людини (ВПЛ) відносяться до найбільш розповсюджених в світі інфекційних захворювань. При цьому вони не обмежуються традиційною групою ризику (особи, які часто змінюють статевих партнерів, наркомани, тощо), а охоплюють всі шари суспільства. Розповсюдженість ВПЛ-інфекції серед населення варіює від 4 до 35% та безпосередньо залежить від кількості статевих партнерів.

ВПЛ розповсюджений та викликає цілий ряд захворювань шкіри та слизових оболонок, підвищує ризик раку шийки матки. При пов'язаних з ВПЛ захворюваннях сечостатевої системи порушуються показники загального та місцевого імунітету.

Методичні рекомендації містять сучасні обґрунтовані методи лікування. Дані наведені за результатами проведених наукових досліджень, в результаті яких запропоновано новий комплексний метод лікування гострих кондилом з використання деструктивних речовин та імуностимулюючих засобів («Колломак» та «Кагоцел»). Розроблений метод лікування впроваджений в практичну діяльність ДУ «Інститут дерматології та венерології АМНУ»та в профільних установах в Україні. Ефективність розробленої комплексної терапії складає до 94,7%.

Методики, що пропонуються можуть бути використані в клінічній медицині. Дані методичні рекомендації призначені для лікарів дерматовенерологів, акушерів-гінекологів, урологів та інших спеціальностей.



Основна частина



Етіологія та патогенез ВПЛ

Віруси папіломи людини належать до роду А сімейства Papovaviridae, є дрібні, позбавлені оболонки вірусами, що містять дезоксірибонуклеїнову кислоту (ДНК), які реплікуються в ядрах клітин плаского епітелію. Геном ВПЛ представлений двохспиральною у вигляді кільця скрученою ДНК і має молекулярну масу близько 5 * 106 Д.

Віріони позбавлені оболонки, діаметр їх близько 55 нм. Капсид має форму ікосаедра й складається з 72 капсомерів. До 88 % маси віріону становлять структурні білки (основний білок й 10 додаткових поліпептидів). ВПЛ видоспецифічні й тканиноспецифічні, на сьогоднішній день відомо більше 100 їх серотипів із цифровим позначенням за хронологічним порядком відкриття, визначені епідеміологічні особливості й ступені онкогенного ризику.

Онкогенні можливості деяких типів ВПЛ залежать від наявності в їх геномі трансформованих генів, які локалізуються в ділянках Е6 й Е7 і кодують онкопротеїни, індукуючи тим самим іморталізацію й проліферацію кератиноцитів шляхом взаємодії із протеїнами р53 й pl05RB. Порушення процесу апоптозу ведуть до злоякісної трансформації епітеліальних клітин, їх проліферації, порушенню кератинізації та атипії. Відбувається зміна механізмів супресії некерованого поділу клітин. Досліджено, що 20 % різних форм раку в жінок й 10 % у чоловіків виникають у зв'язку з попереднім зараженням папіломавірусом.

Традиційними органами-мішенями для ВПЛ є насамперед шкірні покриви й слизові оболонки аноурогенітальної ділянки та верхніх дихальних шляхів, рідше порожнини рота, стравоходу, прямої кишки, кон'юнктиви ока. Найпоширеніші прояви папіломавірусної інфекції (ПВІ) наведені в таблиці 1.



Таблиця 1

Клінічні прояви та локалізація папіломавірусної інфекції

Типи ВПЛ

Локалізація, клінічні прояви

1

Підошовні бородавки

2

Вульгарні бородавки кисті й мозаїчний тип підошовних бородавок

3

Пласкі бородавки; бородавчаста епідермодисплазія

4, 7

Долонні й підошовні бородавки гіперкератотичного типу, папіломи м'ясників

5,10

Пласкі бородавки; плямисті ураження бородавчастої епідермодисплазії (що перероджується в злоякісну)

6,11

Генітальні бородавки; папіломи гортані

8, 9,12

Бородавчаста епідермодисплазія ( що перероджується в злоякісну)

13

Осередкова гіперплазія порожнини рота

14,15

Бородавчаста епідермодисплазія

16,18

Боуенів папульоз статевих органів; рак шийки матки



В аногенітальній ділянці зазвичай виявляють ВПЛ типів 6, 11, 16, 18,31, 33, 35, 41 й 42, причому можлива наявність в одного хворого декількох типів вірусу одночасно. Типи вірусу 16 й 18 мають високий ступінь злоякісності. Доведено, що проникнення їх у зону перехідного епітелію є чинником ризику розвитку рака шийки матки. Онкогенні можливості притаманні також ВПЛ-31, 33, 35, 38-40, 51-55. Аногенітальні бородавки (гострі кондиломи) є лише частиною спектра уражень, викликаних ВПЛ. Існують субклінічні й латентні форми інфекції, а також ВПЛ-асоційовані захворювання.

Зараження ВПЛ відбувається після контакту із хворою людиною або твариною, або також вірусоносієм, що не має клінічних проявів. Віруси зберігають життєздатність на поверхні неживих об'єктів. Інфікування можливе в басейнах, лазнях, спортзалах й т.і. Люди, що займаються обробкою м'яса, риби та птахів, часто мають клінічні прояви ПВІ. Місцем входу для вірусу служитимуть дрібні дефекти порушення цілісності шкіри та слизових. Інший шлях зараження ВПЛ - аутоінокуляція (самозараження): при голінні, епіляції, обкушуванні нігтів, розчосах шкіри. У випадку вираженого імунодефіциту розповсюдженість бородавок може приймати системний характер. Проявам ПВІ аногенітальної локалізації нерідко протягом декількох місяців передують негенітальні форми папілом.

ВПЛ, що викликає появу гострих кондилом (ГК) передається статевим шляхом. В 65-70 % випадків їх виявляють при обстеженні обох статевих партнерів. Передача ВПЛ статевому партнерові в одностатевих парах в 5-10 разів частіше, ніж у гетеросексуалів. Доведено, що онкогенний фрагмент геному ВПЛ присутній на сперматозоїдах.

Можливе інфікування немовлят ВПЛ під час пологів від матері, у якої є кондиломи. У таких дітей з часом можуть розвиватися папіломи гортані, що спричинюють закупорювання дихальних шляхів та потребують хірургічного втручання. Крім того, кондиломи значних розмірів можуть спричиняти обструктивні та геморагічні ускладнення під час пологів. Є повідомлення про наявність ВПЛ в амніотичній рідини вагітних. Зареєстровані випадки народження дітей шляхом операції кесарева розтину з папіломотозом гортані. Це розглядається як результат інфікування плода в період гестації. Можливий також перенесення ВПЛ від батьків до дітей. Відзначено випадки масових захворювань серед школярів, захворювання декількох дітей у родині.

Зріст проявів кондилом в хворих з синдромом набутого імунодефіциту (СНІД) у вагітних, з наступним зникненням після пологів, підтверджують опортуністичний характер ВПЛ-інфекції.

Генітальні прояви ВПЛ можуть поєднуватися з екстрагенітальними. Поява бородавками відзначається у людей різного віку, однак діти частіше хворіють на вульгарні та юнацькі бородавки. Гострі кондиломи спостерігаються в основному у віці 16-30 років й старіше.

Факторами ризику ВПЛ є:

· ризикована сексуальна поведінка (ранній початок статевого життя, велика кількість статевих партнерів);

· наявність партнерів, що мали контакти з жінками, що хворіють на рак шийки матки, з аногенітальними кондиломами;

· інші інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) - хламідіоз, гонорея, трихомоноз, бактеріальний вагіноз, сифіліс, вірус простого герпесу (ВПГ), ВІЛ, цитомегаловірусна інфекція, тощо;

· наявність місцевих подразників (виділення з піхви, уретри, прямої кишки при різних патологічних станах, мацерація, скупчення смегми, тощо);

· дисбіотичні стани;

· молодий вік (пік захворюваності відзначається на 3 десятилітті);

· паління, вживання алкоголю;

· вагітність;

· зміни імунного статусу внаслідок авітамінозу, надлишкової інсоляції, атопічного дерматиту й т.п.;

· терапія супутньої патології (онкологічних захворювань, станів після трансплантації органів й т.п.) цитостатиками.

Інкубаційний період варіює від 3 тижнів до 9 місяців (у середньому - 3 місяці). Вірус, потрапляючи на шкіру або слизову оболонку, проникає в клітину й впроваджується в ядро. Він може залишатися там у неактивному стані довгий час. За певних умов зниження захисних сил організму вірус починає розмножуватися в ядрі, викликаючи проліферацію епітеліальної тканини, й проникає в інші клітини.

Морфологічні дослідження проявів ПВІ виявили наявність папіломатозу, гіпер- та паракератозу. Клітини верхніх відділів шипуватого й зернистого шарів вакуолізовані, не містять гранул кератогіаліну, їхні ядра оточені світлим обідком (койлоцити), відзначається екзоцитоз лімфоїдних елементів. Койлоцити розглядаються в цей час як маркер ПВІ при цитологічній і морфологічній діагностиці, є специфічними клітинами - деструктивно зміненими епітеліоцитами з різко зниженим метаболізмом. У їхній цитоплазмі майже повністю відсутня рибонуклеїнова кислота (РНК), глікоген, а в ядрах - ДНК. Койлоцити можуть перетворюватися майже повністю в балоноподібні клітини. У процесі патогенного впливу вірусу вміст клітини «викидається» у міжклітинний простір разом з вірусними частками, які попадають у макрофаги, проникають у дерму, судини капілярного сплетіння, являючись резервуаром ПВІ.

У наукових дослідженнях для визначення білків вірусної оболонки всіх типів ВПЛ застосовуються імунологічні методи з використанням пероксидазної й антипероксидазної реакцій. Для ідентифікації типу вірусу використовуються методи молекулярної біології, у тому числі ДНК-гібридизації й полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР). Точне визначення фізичного статусу ДНК ВПЛ у клітині надзвичайно важливе для прогнозування розвитку неопластичних процесів.

При зараженні вірусом першою клітиною, що вступає в боротьбу зі збудником, є тканинний макрофаг. Він поглинає збудників і представляє антигенні пептиди Т- й В-клітинам та ініціює розвиток клітинної й гуморальної імунної відповіді. При цьому макрофаг виділяє цитокіни, які активують фактори неспецифічної резистентності - нейтрофіли, моноцити/макрофаги, NK-клітини, а також діють на Т- та В-лімфоцити, включаючи специфічну імунну відповідь. Виходячи з вищесказаного, для активації імунітету при вірусних інфекціях показані засоби, що впливають на клітини моноцитарно-макрофагальної системи.

Інтерферони мають здатність інгібувати внутрішньоклітинне розмноження вірусів, хламідій. Доведена противірусна та антихламідійна активність α- β- і γ-інтерферонів. Інтерферони, що беруть участь в імунних реакціях організму, стимулюють неспецифічну цитотоксичність імуноцитів. Препарати, що викликають утворення ендогенного інтерферону, одержали назву індуктори інтерферону. При використанні індукторів синтезується власний інтерферон, що, на відміну від інтерферонів, що вводять, не має антигенних властивостей. Однократне введення індукторів забезпечує відносно тривалу циркуляцію інтерферону на терапевтичному рівні.

Серед багатьох відомих індукторів інтерферону в медичній практиці застосовуються індуктори полінуклеотидної природи, ампліген-модифікована форма poly(A)-poly(U), поліфеноли, низькомолекулярні синтетичні індуктори. Однак останнім та найбільш активним зі створених індукторів інтерферону є «Кагоцел».

«Кагоцел» - гетероцепний полімер, з молекулярною масою 120-130 кД, який одержаний шляхом хімічного синтезу з рослинної сировини - хлопкової олії. Низкою експериментальних і клінічних досліджень була встановлена потужна імуномодулююча активність «Кагоцелу». Основним механізмом дії «Кагоцелу» є здатність індукувати продукцію інтерферонів. «Кагоцел» викликає утворення в організмі людини так званого пізнього інтерферону, що є сумішшю α- і β-інтерферонів, які володіють високою противірусною активністю. «Кагоцел» викликає продукцію інтерферону практично у всіх популяціях клітин, що приймають участь в імунній відповіді організму на внутрішньоклітинні агенти: Т- і В- лімфоцитах, макрофагах, гранулоцитах, фібробластах, ендотеліальних клітинах. Крім інтерферон-індукуючої активності «Кагоцел» стимулює вироблення різними клітинами інших цитокінів. Низкою досліджень виявлена здатність «Кагоцелу» індуктувати біосинтез мРНК цитокінів інтерферону-a/b, ІЛ-1, ІЛ-2 та ІЛ-6. Таким чином, це демонструює здатність «Кагоцелу» регулювати цитокіновий профіль клітин різного походження й модулювати його при інфікуванні клітин вірусною інфекцією.

При прийомі усередину однієї дози «Кагоцелу» титр інтерферону в сироватці крові досягає максимальних значень через 48 годин. Інтерферонова відповідь організму на введення «Кагоцелу» характеризується тривалою (до 4-5 діб) циркуляцією інтерферону в кровообігу. Продукція інтерферону в сироватці крові досягає високих значень лише через 48 годин після прийому «Кагоцелу», в той час як у кишечнику максимум продукції інтерферону відзначається вже через 4 години. Основна маса «Кагоцелу» (більше 90%) виводиться з фекаліями, а сам він є прикладом принципово безпечного лікарського засобу, що реалізує свою дію через рецепторний апарат клітин слизової шлунково-кишкового тракту.

Для медичного застосування «Кагоцел» випускається у вигляді таблеток, що містять 0,012 г активної речовини. Інші компоненти таблеток: крохмаль картопляний, кальцію стеарат, цукор молочний.

«Кагоцел», при призначенні в терапевтичних дозах, нетоксичний, не накопичується в організмі. Препарат не має мутагенних й тератогенних властивостей, не має канцерогенної й ембріотоксичної дії. Найбільша ефективність при лікуванні «Кагоцелом» досягається при його призначенні не пізніше 4-го дня від початку гострої інфекції. У профілактичних цілях препарат можливо застосовуватися в будь-які строки, у тому числі й безпосередньо після контакту зі збудником інфекції.

При хронічних вірусних и деяких бактеріальних інфекціях ряд авторів рекомендують призначати одночасно з етіотропною терапією по 2 таблетки 3 рази на день протягом 5 днів. Усього на курс - 30 таблеток.

«Кагоцел», являючись потужним стимулятором одержання ендогенного інтерферону, чинить пряму противірусну дію, використовується як для профілактики, так і для лікування гострих респіраторних вірусних інфекцій, грипу (включаючи пташиний H5N1 та синячий A/H1N1) та інших гострих респіраторних вірусних захворювань у дорослих та дітей. «Кагоцел» використовується в педіатричній практиці та призначається дітям з 6 років.

Протипоказаннями для призначення «Кагоцелу» є індивідуальна чутливість до компонентів препарату, періоди вагітності та лактації.

Зазвичай для видалення гострих кондилом, бородавок, омозолілостей. тощо використовують лаки у вигляді еластичного колодію в склад якого входять саліцилова й молочна кислоти. Лак має властивість глибоко проникати в шкіру. При нанесенні на шкіру лак застигає у вигляді тонкої плівки.

Існує лікарська форма у вигляді лаку - «Колломак». «Колломак» - багатокомпонентна система, до складу якої входять активні інгредієнти: саліцилова кислота (20%), молочна кислота (5%), кератолітики, полідоканол - 600 (2%) - емульгатор а також спеціальні наповнювачі - що складають основу лакової лікарської форми: плівкоутворювальна речовина (етилцелюлоза 5,5%), пластифікатор (дибутілфтолат 1%), розчинники (ацетон - 6,65%).

Полідоканол - важливий компонент «Колломак»у. Він застосовується для склерозування варикозно розширених вен у хірургії. Склерозування й облітерація дрібних вен й артерій у основі папіломи. Також надає місцевоанестезуючу дію.

Саліцилова кислота чинить кератолітичну дію, володіє слабкою протимікробною активністю. Саліцилова кислота може підвищити проходження інших лікарських засобів місцевого застосування через шкіру й цим посилити їх проникнення . Молочна кислота викликає хімічну деструкцію папілом.

«Колломак» застосовується як у дорослих, так і у дітей. Також можливе застосування препарату у вагітних.

Протипоказання - підвищена чутливість до саліцилової кислоти та інших компонентів препарату.



КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ ПВІ

Звичайні (вульгарні бородавки)

Становлять до 71 % всіх шкірних бородавок, особливо часто зустрічаються в дітей шкільного віку (4-20 %). Клінічно це щільні округлі папули діаметром 1-10 мм, поверхня їх нерівна, ороговіла, цвіт - тілесний або жовтувато-бурий. Під лупою можливо побачити чорно-коричневі крапки - затромбовані капіляри, які є патогномонічною ознакою бородавок. Локалізація - ділянки шкіри, що легко травмуються, тобто кисті, пальці рук. Висипки можуть розташовуватися й на інших ділянках шкірного покриву (передпліччях, лиці, волосистій частині голови). Висипка представлена поодинокими або множинними відокремленими елементами, розташованими невпорядковано. При зливанні між собою бородавки утворюють великий пухлиноподібний горбистий елемент. Зазвичай серед бородавок існує найбільша - «материнська», при видаленні якої нерідко зникають й всі інші. В ділянці навколоногтьових валиків бородавки мають виражені сосочкові розростання. Піднігтьові бородавки деформують нігті, останні стають щільними й болісними. Вульгарні бородавки можуть з'являтися на лиці, червоній смузі губ, вкрай рідко - на слизовій порожнини рота.

Прості бородавки диференціюють із контагіозним молюском, старечою кератомою, бородавчастою формою червоного плаского лишаю, бородавчастим туберкульозом шкіри, бородавчастим невусом, акрокератозом Гопфа. При локалізації на кінчиках пальців - із гломусної пухлиною Барре-Массона.



Пласкі або юнацькі бородавки

Частіше спостерігаються у дітей та молодих людей й становлять 4 % серед всіх шкірних бородавок. Характерний вигляд - пласкі папули, чітко відокремлювані із гладкою поверхнею діаметром 1-5 мм, що піднімаються на 1-2 мм над рівнем шкіри. Форма елементів кругла, овальна, багатокутна, на місці розчосів - лінійна. Колір - світло-коричневий, рожевий або нормальної шкіри. Улюблена локалізація - лице, особливо підборіддя, тильна поверхня кистей, гомілки, можуть локалізуватися на слизовій порожнині рота й геніталій. Висипки майже завжди множинні, часто лінійні, згруповані й у вигляді великих «грон», іноді вражають великі поверхні.

Диференціальний діагноз пласких бородавок проводять із сирінгомою, хворобою Дар'є, червоним пласким лишаєм, веруциформною епідермодисплазією Левандовского-Лютца.



Підошовні бородавки

Поширені серед дорослих та молодих людей й становлять близько 34 % всіх бородавок. Являють собою тверді гіперкератотичні розростання із грубою нерівною поверхнею. На її тлі видимі чорно-коричневі крапки (тромбовані капіляри). Шкірний малюнок перекручений, його відновлення - ознака видужання. Локалізація - підошви в проекції голівок плюснових кісток, п'яти, подушечки пальців, інші опорні ділянки стопи. Дрібні елементи можуть зливатися з утворенням «мозаїчної» бородавки. Поверхнево-мозаїчний різновид підошовних бородавок не турбує хворого, а глибокий різновид відрізняється різкою болісністю, проявляється у вигляді щільних, гіперкератотичних утворень або кратероподібних поглиблень, на дні яких можна розрізнити папіломатозні вирости або тромбовані судини. Диференціальний діагноз підошовної бородавки проводять із підошовними мозолями. Останні мають виражений шкірний малюнок, шкірні гребені, які перетинають центр мозолі, чого не спостерігається при підошовних бородавках. При зрізуванні підошовної бородавки виявляється чорно-крапкова поверхня, що відсутня при мозолях. Пальпація підошовних бородавок викликає сильний біль, у той час як мозолі зазвичай безболісні або малоболісні. Крім того, підошовні бородавки варто відрізняти від псоріазу, мікозів стоп, а також сифілітичних папул.



Нитковидні бородавки (акрохорди)

Зустрічаються в 50 % населення старіше 50 років, локалізуються найчастіше на шиї, у підкрильцових западинах, у пахових ділянках, під молочними залозами. Клінічно це - довгасті утворення, м'які на дотик, розміром до 5-6 мм. Іноді досягають 3 см та більше в діаметрі. Колір - від тілесного до темно-коричневого. Спонтанне зникнення не відбувається. Мають виражену схильність до аутоінокуляції. Спочатку з'являються поодинокі елементи у вигляді дрібних утворень, що висять на тонкій ніжці. Порівняно швидко спостерігається дисемінація елементів з утворенням бахромчастих виростів на поверхні поразки. Акрохорди частіше розвиваються в жінок у клімактеричний період, розглядаються як прояв старіння шкіри. Однак про гормональну обумовленість елементів свідчить сполучення із цукровим діабетом, ожирінням. У молодих жінок появу акрохорд зв'язують із порушенням діяльності яєчників, інфантилізмом. У деяких дослідженнях установлений зв'язок між акрохордами й поліпами товстої кишки.



Бородавчаста епідермодисплазія (Веруциформна епідермодисплазія

Левандовского-Лютца)

Ця патологія є генералізованою вірусною інфекцією, обумовленою ВПЛ, характеризується висипанням пласких бородавок світло-коричневого, рожевого або тілесного кольору, які можуть зливатися, набуваючи характер великих бляшок на кистях й стопах. При локалізації на тулубі висипи нагадують висівкоподібний лишай. В окремих випадках виникають ділянки гіперкератозу, дисхромії, алопеція. Захворювання часто сімейне, розглядається як рідкий генодерматоз, імовірно аутосомно-рецесивного характеру. Виникає зазвичай в дитячому віці, має перманентний перебіг з високим ризиком злоякісного перетворення головним чином у вогнищах, розташованих на відкритих частинах тіла. В 30 % пацієнтів трансформація в злоякісні захворювання наступає на 3-4 десятилітті життя на ділянках, що піддаються інсоляції. У вогнищах малігнізації виявлені фрагменти ДНК 5, 8, 14, 17, 20 й 47 серотипів ВПЛ. Клінічна картина та перебіг захворювання залежить від типу ВПЛ. Принаймні, 15 типів ВПЛ можна виділити при веруциформній епідермодисплазії, причому в одного хворого можна виявити віруси двох й більше типів. Найбільше онкогенні ВПЛ-5, 8, 14. Надалі можливий розвиток хвороба Боуена, пласко-клітинний рак шкіри, рідше - бовеноїдні папули.

Диференціальну діагностику проводять із червоним пласким лишаєм, акрокератозом веруциформним Гопфа, хворобою Дар'є.



Аноурогенітальні бородавки (гострі кондиломи)

Були відомі ще в античному світі («кондиломи» позначають «фіги»). Протягом сторіч гострі кондиломи (ГК) вважали наслідком венеричних захворювань (сифілісу й гонореї). Істинно «венерична» природа ГК встановлена в 1954 р. при обстеженні військового персоналу, що повертався з Кореї. Захворювання відрізняється високою контагіозністю (зараження відбувається в 46-67 % випадків). Значення ВПЛ в розвитку передракових та злоякісних поразок статевих органів (внутрішньоепітеліальної неоплазії та раку шийки матки, вульви, піхви, статевого члена) обґрунтовано в 80-ті роки. За останні роки відзначений значний ріст захворюваності ГК, на частку яких доводиться до 10 % всіх ІПСШ. В 90 % випадків захворювання викликане ВПЛ типів 6 та 11. Крім зараження при статевих контактах, можливе внутрішньоутробне інфікування плода та контактно-побутовий шлях передачі. Захворювання зазвичай протікає доброякісно, але описані випадки малігнізації кондилом. Виділяють декілька клініко-морфологічних типів проявів ВПЛ в аногенітальній ділянці: папілярні різновиди кондилом з екзофітним зростом, пласкі кондиломи (інтраепітеліальні кондиломи з ендофітним зростом), а також гігантську кондилому Бушке-Левенштейна. ГК зазвичай виникають у місцях травматизації при статевих контактах. При сполученні з іншими ІПСШ гострі кондиломи бувають, як правило, більших розмірів (до 1,5 см у діаметрі), мають виражену сосочкову поверхню, гіперемовані й «пронизані» судинами капілярного типу. Злиття елементів у бляшки спостерігається в імуносупресивних пацієнтів і при цукровому діабеті.

Клінічна картина. Гострі кондиломи з екзофітним зростом (класична форма) спочатку являють собою маленькі пласкі або сосочкові відокремлені вузлики кольору нормальної шкіри (або слизової оболонки), які поступово перетворюються в ниткоподібні розростання значної величини, що нагадують за зовнішнім виглядом гребінь півня або кольорову капусту. Між сосочковими розростаннями накопичується ексудат, поверхня стає вологою, з'являється мацерація, блиск, болісність, неприємний запах. Сосочки складаються з пухкої сполучної тканини, часто набряклої та з вираженою запальною інфільтрацією, із центрально розташованими кровоносними судинами. Кожен сосочок покритий потовщеним багатошаровим пласким епітелієм, з ознаками паракератозу, акантозу та гіперплазією клітин базального шару. Відсутній гіперкератоз, ядерний та клітинний поліморфізм. Локалізація в основному в місцях можливої мацерації: у чоловіків у вінцевій борозні й на крайній плоті, у жінок - на слизовій оболонці вульви, великих та малих статевих губ, клітора, у промежині й періанальній ділянці. У чоловіків з обрізаною крайньою плоттю поразки часто локалізуються на тілі статевого члена. Зовнішній отвір сечівника уражується в 20-25 % чоловіків та 4-8 % жінок. ГК анального каналу часто виявляють у пасивних гомосексуалістів. Особливо швидкий зріст гострих кондилом відзначається у вагітних. Найнебезпечніші (як у чоловіків, так й у жінок) гігантські ГК, які можуть руйнувати тканини. Нерідко утворюються виразки, приєднується вторинна інфекція, виникає періфокальне запалення, що супроводжується болями, сверблячкою, запаленням. В уретрі кондиломи розташовуються кільцеподібно, головним чином в ділянці зовнішнього отвору. Ендофітні ГК розташовуються в жінок на шийці матки, гістологічно підрозділяються на пласкі (інтраепітеліальні) та інвертуючі форми. Пласкі кондиломи розташовуються в товщі епітелію й практично не помітні неозброєним поглядом. Точно діагностувати їх можна тільки при вираженому ороговінні або при сполученні їх із класичними ГК. Одним з діагностичних ознак можна вважати нерівномірне поглинання йодного розчину Люголю білуватим після обробки оцтом ділянок епітелію. Остаточний діагноз ПВІ встановлюється тільки після цитоморфологічного дослідження. У молодих жінок пласкі кондиломи в 50 % випадків сполучаються з дисплазіями (цервікальними інтраепітеліальними неоплазіями) та в 5 % випадків - із преінвазивною карциномою. За різним даними від 30 до 50 % сексуально активних жінок у різних країнах інфіковані ВПЛ, причому 75 % з них генотипами, асоційованими з високим ризиком розвитку ракових захворювань. Латентна папіломавірусна інфекція шийки матки, обумовлена ВПЛ високого онкогенного ризику (16 й 18 типів) супроводжується дисбіотичними станами піхвової мікрофлори, а також інфікуванням хламідіями.

Інвертуюча форма - рідке захворювання, з локалізацією кондилом у криптах слизової оболонки цервікального каналу. Клінічно проявляється різко вираженою гіпертрофією й ущільненням шийки матки. Діагноз ставиться тільки на видаленому препараті шийки матки.

Алгоритм проведення діагностики ГК у жінок:

· клінічний огляд;

· розширена кольпоскопія;

· цитологічне дослідження, при необхідності прицільна біопсія з вискоблюванням цервікального каналу;

· молекулярно-генетичні методи з визначенням типу вірусу.

У чоловіків клінічно виділяють типи ГК:

бородавчастий - нагадує вульгарні бородавки, має червоно-рожевий або сіро-білий колір та м'яку консистенцію, локалізація - тіло й голівка статевого члена;

гіперпластичний - проявляється злитими висипаннями, іноді щільними, сірого кольору, що нагадують кольорову капусту, вражає внутрішній листок крайньої плоті;

«сидячий» (без ніжки) - характерні множинні пігментовані або ерітематозні висипки на тілі статевого члена.

ГК аногенітальної локалізації перешкоджають нормальному статевому життю, викликаючи болісні відчуття, невротичні розлади, занепокоєння щодо можливості мати дітей та ризику розвитку раку.

До ВПЛ-індукованих пухлин статевого члена відносять також гігантську кондилому Бушке-Левенштейна (ГКБЛ), хворобу Боуена (ХБ), еритроплазію Кейра (ЕК), бовеноїдний папульоз (БП) та плоскоклітинний рак статевого члена (ПРСЧ). Виявлено онкогенні типи ВПЛ при новоутвореннях статевого члена (таблиця 2).

Таблиця 2.

Онкогенні типи ВПЛ, що спричиняють появу новоутворень статевого члена

Онкогенні типи ВПЛ

Новоутворення, викликані ВПЛ

6, 11, 42, 43, 44

Гігантська кондилома Бушке-Левенштейна

6, 11, 16, 18, 31, 33, 35, 38, 39, 40, 42, 43, 44, 51-55

Хвороба Боуена

Бовеноїдний папульоз

16, 18

Плоскоклітинний рак статевого члена

6, 1142, 43, 44

Гострі кондиломи



ВПЛ -16 є головним чинником ризику розвитку плоскоклітинного раку статевого члену. Гігантська кондилома Бушке-Левенштейна є рідким захворюванням, вражає зазвичай голівку статевого члена й крайню плоть, іноді - стовбур статевого члена. Пухлина неухильно прогресує, проростає в підлягаючі тканини й трансформується в ПРСЧ. Метастази спостерігаються рідко. Клінічно проявляється бородовчастоподібними вогнищами поразки, що піднімаються над рівнем шкіри. На поверхні висипань є сосочкоподібні вирости, вегетації, ділянки гіперкератозу. По периферії вогнища - відсівання із дрібних елементів. Гістологічна картина характеризується вогнищами атипових епітеліальних клітин або високодиференційованих клітин плоскоклітинної карциноми на тлі гістологічних ознак доброякісної кондиломи. У діагностиці ГКБЛ використовують кількаразові біопсії, комп'ютерну томографію або магніто-резонансну томографію.

Хвороба Боуена - рак in situ - звичайно локалізується в ділянці стовбура статевого члена, у вигляді солітарного вогнища тьмяно-рожевого кольору з кірками на поверхні, центр вогнища трохи запалий. Край пухлини більше активний й інтенсивно пофарбований. Виразкування відбувається при багаторічному перебігу, свідчить про інвазивний зріст. Захворювання є інтраепітеліальною неоплазією, що поширюється на всю товщу слизової. Виникає у віці 40-50 років. Трансформація в ПРСЧ відбувається всього в 5 % випадків, метастазування останнього в реґіонарні лімфатичні вузли - в 37 %.

Еритроплазія Кейра гістологічно ідентична ХБ, спостерігається в літніх чоловіків. Проявляється чітко обкресленою яскраво-червоною бляшкою із блискучою поверхнею. Звичайна локалізація - голівка статевого члена, внутрішній листок крайньої плоті, вінцева борозна. Трансформується в ПРСЧ в 20 % випадків.

Бовеноїдний папульоз локалізується в ділянці стовбура статевого члена, рідше на голівці, крайній плоті, вуздечці й вінцевій борозні, проявляється папульозними елементами світло-коричневого кольору від декількох міліметрів до великих зливних бляшок з легким лущенням, щільної консистенції. БП у чоловіків локалізується на голівці статевого члена та крайній плоті (висипання представлені червоними плямами або пласкими папулами), на стволі статевого члена (у вигляді гіперпігментованих плям); у жінок - в ділянці великих та малих статевих губ, клітора. В усіх визначаються зміни в ділянці пахових складок, промежини, періанальній ділянці, на слизовій ротоглотки. БП виникає зазвичай у віці 25-35 років.

Для діагностики БП застосовується проба з оцтовою кислотою: після обробки вогнищ 3-5 % оцтовою кислотою протягом 5 хвилин висипи стають більше помітними.

Захворювання гістологічно ідентично ХБ, але протікає доброякісно, можливе спонтанне регресування.

Диференціальний діагноз проводиться із псоріазом, червоним пласким лишаєм, ГК, ХБ. Для діагностики застосовується біопсія, визначення вірусної ДНК (блоттинг за Саузерном).

Плоскоклітинний рак статевого члена локалізується в ділянці голівки статевого члена, крайньої плоті, вінцевої борозни. Клінічно варіює від злегка піднятого й ущільненого вогнища гіперемії з наявністю бородавчастих нашарувань до розповсюдженого раку з явищами місцевої деструкції аж до спонтанної ампутації статевого члена. Частка ПРСЧ в структурі онкологічної летальності становить 1-2 %.



Диференціальний діагноз ГК

Гострі кондиломи диференціюють із сифілітичними широкими кондиломами, від яких вони відрізняються відсутністю щільного широкого інфільтрату, інших ознак вторинного сифілісу, наявністю негативних серологічних реакцій.

Висипання вегетуючої пухирчатки відрізняються від ГК виникненням в'ялих пухирів, схильних до периферичного зросту, наявністю соковитих дрібних вегетацій, симптомом Нікольського, наявністю акантолітичних клітин та характерною гістологічною картиною (внутрішньоепідермальні пухирі).

Діагностика типових кондилом не викликає ускладнень, складним є їхнє визначення на ранніх стадіях. Пацієнтам з кондиломами необхідно провести дослідження на інші ІПСШ. Всім жінкам з аногенітальними бородавками для виявлення можливих ГК у піхві й/або на шийці матки показане обстеження на дзеркалах. Для виявлення пласких поразок можна використовувати цитологічне дослідження й кольпоскопію як більш чутливий метод. При лікуванні поразок шийки матки обов'язково використовується гістологічне дослідження (біопсія під контролем кольпоскопу).

Для огляду човноподібної ямки в чоловіків використовується меатоскопія, що проводиться за допомогою дзеркала маленького діаметру (розширника) або отоскопа. В 5 % випадків показана уретроскопія для точного визначення проксимальної границі поразок. Задня уретра в процес, як правило, не утягується.

Внутрішньоуретральні ГК треба диференціювати із поліпами уретри й з гіпертрофічними складками слизової сечівника. Для поліпів слизової уретри характерне більш часте розташування в задній уретрі або сфінктері в бульбозній частини сечівника. Їх відрізняє рівна поверхня, виражена щільна консистенція, блідий рожево-жовтий колір, відсутність кровоточивості по поверхні поліпа. При уретроскопіченому дослідженні гіпертрофічні складки слизової в бульбозній частині уретри відрізняються від ГК по поздовжньому розташуванню 3-4 смуг складок довжиною від 0,5 до 2,5 см. Складки слизової являють собою утворення трикутної форми вершиною до центру просвіту уретри. Слизова складок насиченого червоно-багряного кольору. Іноді спостерігається легка кровоточивість.

Ректоскопія показана при ГК в промежини й періанальній ділянці.

Основний метод діагностики атипових кондилом - гістологічне дослідження (з виявленням койлоцитів у біоптаті), а також ПЛР-діагностика з визначенням типу вірусу.



Лікування ВПЛ

Виходячи з вищевикладеного, лікування захворювань, викликаних ВПЛ повинно бути спрямовано не тільки на деструкцію пухлин, але й корекцію загального й місцевого імунного статусу. В тому числі, на усунення факторів, що сприяють розвитку захворювань. Висока частота рецидивування елементів протягом 3 місяців після їх видалення (25-30 %) є великою проблемою в лікуванні проявів ВПЛ та не залежить від застосованого методу деструктивної терапії.

Поєднання з іншими ІПСШ істотно посилює перебіг аногенітальної папіломавірусної інфекції й сприяє рецидивуванню ГК. Адекватне лікування супутніх ІПСШ перед деструкцією кондилом дозволяє досягти стійкого терапевтичного ефекту.

Тактику лікування визначає:

· початковий стан імунітету;

· наявність супутньої соматичної патології;

· характер урогенітальної інфекції;

· локалізація патологічного процесу;

· характер патологічного процесу шийки матки (наявність і ступінь важкості дисплазії матки або її відсутність);

· використання попередньої противірусної терапії.

При ГК необхідно проводити лікування обом статевим партнерам. Рекомендується утримування від статевих контактів у період прийому лікарських препаратів та бар'єрна контрацепція протягом 6 місяців після закінчення терапії.

Лікування вагітних із проявами ВПЛ доцільно проводити на ранніх строках за допомогою деструктивних методів.

В таблиці 3 наведені сучасні методи лікування захворювань, що спричинені ВПЛ



Таблиця 3

Методи, які застосовуються в лікуванні захворювань, що спричинені ВПЛ

Метод лікування

Необхідне обладнання та матеріали

Методика застосування та ефективність терапії

Примітки

Фізичні деструктивні методи лікування

Електро-хірургічні методи (електрокоагуляція, електрокаустика, електроекцизія)

Відповідне електрохірургічне обладнання

Методики потребують знеболювання, Позитивними моментами є дешевизна, можливість застосування в амбулаторних умовах. Ефективність лікування 60-95 %.

Наслідки лікування - можливе рубцювання й виразки. Необхідне попередження папіломатозу гортані в медичного персоналу через неповне згорання вірусної ДНК (використання вакуум-екстракції диму, захисних масок).

Лазеротерапія

Неодімовий, СО2 -лазер, діодний інфрачервоний лазер.

Необхідне знеболювання. Вуглекислий лазер менше ушкоджує тканини, а неодимовому притаманний кращий гемостатичний ефект. Крім фізичного руйнування, лазери надають токсичну дію на ВПЛ. Ефективність лазеродеструкції 60-95 %, але високий рівень рецидивування - 4-22 %.

Відбувається виділення ДНК ВПЛ із лазерним димом. Лазеротерапія доцільна при лікуванні ГК у підлітків, вагітних, цервикальної внутрішньоепітеліальної неоплазії. Широкому поширенню методу перешкоджає висока вартість обладнання та необхідність підготовки досвідченого персоналу. Можлива комбінована терапія з попереднім використанням подофілотоксину (0,15 % крем).

Кріотерапія

Найчастіше використовується рідкий азот, також оксид азоту й діоксид вуглецю. Доцільне використання апаратів кріодеструкції.

Знеболювання, зазвичай, не потрібне. Кріотерапію можна проводити в режимі заморожування (10-120 с) або послідовного заморожування й відтавання (не менш 2 циклів). Відбувається лізис і загибель клітин при відтаванні. У середньому процедури кріодеструкції проводять 1 раз у тиждень. Ефективність методу становить 69%, рівень рецидивування -10-15 %.

Кріодеструкція краща при великих розмірах ГК у випадках сполучення з іншими ІПСШ. Недоліки методу - необхідність тривалого курсу лікування, можливість місцевого запалення й набряклості, іноді - некрозу тканини.

Хімічні деструктивні методи лікування

«Колломак»

1 г розчину містить 200 мг саліцилової кислоти, 50 мг молочної кислоти, 200 мг полідоканолу 600. Виробник Генріх Мак Спадк. ГмбХ і Ко. КГ, Октобер Фрама С.А.Е. Єгипет

Є кератолітичним засобом. Застосовується при бородавках, мозолях, зроговіннях шкіри, омозолілостях, ГК, тощо.

Препарат наносять на уражену поверхню 1-2 рази на день. Курс лікування 3-4 дні. При необхідності повторний курс через 7-10 днів. У дорослих можна застосовувати протягом 1 дня не більше 2,0 г саліцилової кислоти (10,0 мл «Колломаку»). У дітей - не більше 0,2 г саліцилові кислоти на добу (1,0 мл препарату). У період вагітності застосування «Колломаку» припустиме тільки на обмеженій поверхні (не більше 5 см 3). При лікуванні ГК оточуючу інтактну шкіру захищають цинковою пастою, лейкопластиром. Можливе проведення повторного курсу після 7 денної перерви. Ефективність 1-го курсу лікування -75%, 2-го - 94%.

Не рекомендується наносити на родимі плями, бородавки в ділянках обличчя. Не слід застосовувати у немовлят. Протипоказаннями є ниркова недостатність. Не повинен контактувати зі слизовими оболонками, особливо небезпечне потраплянні в очі (при випадковому потраплянні - промити великою кількістю води).

Противірусні препарати

«Кагоцел»

Таблетки по 0,012 г № 10. Інші компоненти таблеток: крохмаль картопляний, кальцію стеарат, цукор молочний.

Виробник ТОВ "Ніармедик Плюс", Російська Федерація

Здатний регулювати цитокіновий профіль клітин різного походження й модулювати його при інфікуванні клітин вірусною інфекцією.

«Кагоцелу» притаманна потужна імуномодулююча активність. Основним механізмом дії «Кагоцелу» є здатність індукувати продукцію інтерферонів. «Кагоцел» викликає утворення в організмі людини так званого пізнього інтерферону, що є сумішшю α- і β- інтерферонів, які володіють високою противірусною активністю.

При хронічних вірусних інфекціях рекомендується призначати одночасно з зовнішньою терапією по 2 таблетки 3 рази на день протягом 5 днів, а потім по 1 таблетці 3 рази на день також протягом 5 днів. Усього на курс - 45 таблеток.

«Кагоцел», при призначенні в терапевтичних дозах, нетоксичний, не накопичується в організмі. Препарат не має мутагенних й тератогенних властивостей, не має канцерогенної й ембріотоксичної дії.

Цитотоксичні препарати

Подофілотоксин

0,25; 0,3 та 0,5%

розчини

0,15; 0,3 та 0,5% крем

Комерційна назва - «Кондилін». Являє собою найбільш активну в терапевтичному відношенні фракцію в складі подофіліну.

0,5 % спиртовий розчин наноситься 2 рази в день, 3-5 днів у тиждень, щодня, протягом 4-6 тижнів. Можливі побічні ефекти у вигляді мокнення й подразнення шкіри. Кращий ефект (26-87 %) спостерігається при лікуванні ГК в ділянках препуціального мішка, голівки статевого члена, вінцевої борозни й вульви.

Можливо безпечне самостійне використання пацієнтами. Мало ефективний при локалізації в періанальній ділянці, піхви й уретрі.

Недоліки - висока вартість, більша тривалість лікування. Препарат протипоказаний при вагітності.











Можливість реактивації інфекції обумовлює необхідність комбінованого застосування деструкції наявних проявів і противірусних препаратів з імуномодулюючою активністю.

При вивченні ефективності застосування препаратів «Колломак» та «Кагоцел» у комплексній терапії хворих з гострими кондиломами статевих органів під спостереженням перебувало 38 пацієнтів у віці від 19 до 44 років. Тривалість захворювання - від 1 до 4 років.

З анамнезу встановлено, що раніше із приводу інфікування ВПЛ 29 (76,3%) пацієнтів зверталися за медичною допомогою. Повторна поява гострих кондилом у всіх досліджуваних носила більше виражений та розповсюджений характер.

Гострі кондиломи крайній плоті реєструвалися в 12 (31,7%) хворих, ендоуретрально - в 1 (2,6%), на голівці статевого члену - в 14 (36,8%), на крайній плоті та голівці статевого члену - в 11 (28,9%) пацієнтів.

Перед та після лікування всім хворим проводилося ретельне обстеження, що включало: загальноприйняті клінічні й лабораторно-інструментальні методи дослідження, стан показників клітинного й гуморального імунітету. Як основний метод діагностики був застосований метод ПЛР із визначенням типів вірусу: 16, 18, а також 31 та 33. Також всім пацієнтам проводилося комплексне обстеження, що включало бактеріоскопічне дослідження виділень із сечостатевих шляхів, імуноферментний аналіз сироватки крові на ІПСШ. За показаннями проводилося ультразвукове дослідження органів малого таза, уретроскопія. В обов'язковому порядку, з діагностичною метою, всім пацієнтам були проведено серологічне обстеження на сифіліс.

У комплексному лікуванні хворих використався препарат «Колломак». Його наносили спеціальним аплікатором 2 рази на добу з інтервалом 12 годин протягом 3 діб щодня а уражені ділянки. У якості імуномодулятору використовували препарат «Кагоцел» (таблетки по 0,012 г) по 2 таблетки 3 рази в день протягом 5 днів, а потім по 1 таблетці 3 рази в день протягом 5 днів.

При розгляді отриманих клінічних результатів нами були проаналізовані основні особливості перебігу захворювання, зв'язок гостроти початку й перебігу специфічного процесу, важкість клінічної картини, тривалість захворювання й частота рецидивів. Відразу після закінчення терапії повне клінічне видужання відзначене в 36 (94,7%) пацієнтів. Спостереження хворих протягом року показало, що рецидив кондиломатозних проявів в 1-й рік після лікування відзначений в 5 (13,2%) пацієнтів. ПЛР-контроль на ВПЛ проводився через 3 та 6 міс після лікування. В 34 (89,5%) хворих результати ПЛР залишалися стабільно негативними. Побічні ефекти та алергійні реакції на прийом «Кагоцелу» та «Колломаку» не відзначалися. Пацієнти добре переносили терапію.

Таким чином, препарати «Колломак» та «Кагоцел» є високо ефективними лікарськими засобами для лікування пацієнтів з гострими кондиломами. Ефективність терапії становить 89,5-94,7%, а частота рецидивів при застосуванні комплексної методики 13,2% (при моніторингу протягом року). Застосування «Колломаку»та «Кагоцелу» в пацієнтів з гострими кондиломами можливо рекомендувати для використання в клінічній й амбулаторній практиці.



ПРОФІЛАКТИКА



Обстеження всіх статевих партнерів хворого на ПВІ та їхнє лікування у випадку виявлення ознак інфікування ВПЛ. Необхідне використання бар'єрних контрацептивів протягом мінімум 3 місяців після зникнення бородавок в обох постійних партнерів. Для зменшення поширення ВПЛ у популяції необхідно обов'язкове використання презервативів при випадкових статевих контактах.



ВИСНОВКИ



1. Інфекції, що викликані папіломавірусом людини відносяться до найбільш розповсюджених в світі інфекційних захворювань, які не обмежуються традиційною групою ризику (особи, які часто змінюють статевих партнерів, наркомани, тощо), а охоплюють всі шари суспільства. Розповсюдженість ВПЛ-інфекції серед населення прямо залежить від кількості статевих партнерів.

2. ВПЛ викликає цілу чергу захворювань шкіри та слизових оболонок, підвищує ризик раку шийки матки. При пов'язаних з ВПЛ захворюваннях сечостатевої системи порушуються системна та місцева клітинна імунні відповіді.

3. В Методичних рекомендаціях наведені сучасні дані про патогенез, клінічні прояви та діагностику захворювань шкіри та слизових оболонок, що викликаються вірусом папіломи людини. Також освітлені сучасні обґрунтовані методи лікування. Рекомендовано поєднане використання деструктивних речовин та імуномодулюючої терапії.

4. Позитивний ефект від запропонованого комплексного методу лікування та профілактики рецидивів гострих кондилом препарати «Колломак» та «Кагоцел» дає позитивний ефект в 89,5-94,7%.

5. Досвід використання «Кагоцел»у, експериментальні та клінічні дослідження, свідчать про його потужну імуномодулюючу активність. При призначенні в терапевтичних дозах, нетоксичний, не накопичується в організмі, не має мутагенних й тератогенних властивостей, не має канцерогенної й ембріотоксичної дії.

6. Хімічний деструктивний засіб «Колломак» для лікування ВПІ - багатокомпонентна система для зовнішнього застосування у вигляді лаку. Препарат, при призначенні в терапевтичних дозах нетоксичний, не накопичується в організмі, зручний в застосуванні, можливо бути рекомендований для самостійного використання.



ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ



1. Айзятулов Р.Ф. Вирусные заболевания кожи и слизистых оболочек кожи. Киев, 2004.

2. Возіанова Ж.І., Печінка А.М., Митус Н.В., Чепілко К.І., Подолюк О.О. Принципи діагностики та лікування хворих на гострі респіраторні вірусні захворювання. Методичні рекомендації. Київ, 2009.

3. Галникіна С.О. Клініко-патогенетичне обґрунтування лікування патології шкіри та слизових оболонок у жінок з постоваріоектомічним синдромом: Автореф. дис... д-ра мед. наук: 14.01.20 /; Київ. нац. мед. ун-т ім. О.О.Богомольця. - К., 2004. - 39 с.

4. Горпинченко И.И., Гурженко Ю.Н., Нагорный А.Е. Комплексная терапия остроконечных кондилом половых органов у мужчин с применением Кагоцела и Колломака // Клінічна імунологія. Алергологія. Інфектологія. - 2007. - №6 (11). - С. 81-84.

5. Кузнецова Ю. Н. Особенности лечения остроконечных кондилом // Вестник дерматологии и венерологии. 2004.- № 1.- 39-43.С.

6. Мавров Г.І., Бондаренко Г.М., Чінов Г.П., Нагорний О.Є., Щербакова Ю.В. Патогенетична терапія хворих на резистентний герпес, хламідіоз та сифіліс шляхом регулювання цитокінового профілю. Методичні рекомендації. Київ, 2005.

7. Мавров И. И., Болотная Л. А., Сербина И. М. Основы диагностики и лечения в дерматологии и венерологии.- Харьков: Факт, 2008.- 792 с.

8. Мавров И. И., Цепколенко В. А. Анализ частоты, характера, возрастных аспектов обращаемости в косметологические клиники // Дерматология и венерология.- 2003.- № 3.- С. 45-47.

9. Мавров И.И. Половые болезни / Харьков: Факт. 2002.

10. Маврова Д. И. Назревшие проблемы эстетической медицины // Дерматологія та венерологія -№ 2 (40) - 2008.- С. 8-11.

11. Маврова Д.И. Активное изучение назревших проблем в дерматокосметологии // Дерматологія та венерологія -№ 1 (39) - 2008.- С. 8-14.

12. Марголина А., Эрмандес Е. Новая косметология.- 2005.- ООО «Клавель».- 424 с.

13. Проценко Т. В., Гончарова Я. А. Местный иммунный ответ у пациентов с доброкачественным и эпителиальным и новообразованиям и кожи и слизистых, обусловленным и вирусом папилломы человека // Дерматологія та венерологія -№ 3 (33) - 2006.- С. 34-37.

14. García-Piñeres AJ, Hildesheim A, Dodd L, et al. Gene expression patterns induced by HPV-16 L1 virus-like particles in leukocytes from vaccine recipients // J Immunol. 2009 Feb 1;182(3):1706-29.

15. Ronco, G., N. Segnan, P. Giorgi-Rossi, et al. 2006. Human papillomavirus testing and liquid-based cytology: results at recruitment from the new technologies for cervical cancer randomized controlled trial. J. Natl. Cancer Inst. 98:765-774.

16. Sankaranarayanan R, Nene BM, Shastri SS, et al. HPV screening for cervical cancer in rural India // N Engl J Med. 2009 Apr 2;360(14):1385-94.

17. Yoshida S, Kajitani N, Satsuka A , et al. Ras Modifies Proliferation and Invasiveness of the Cells Expressing HPV Oncoproteins. // Journal of Virology, September 2008, p. 8820-8827, Vol. 82, No. 17.

ВІДОМОСТІ ПРО РЕЄСТРАЦІЮ В УКРАЇНІ ПРЕПАРАТІВ, ЗГАДАНИХ В ДАНИХ МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЯХ





Назва препарату

Лікарська форма

Реєстр. посвідчення №

Виробник

Колломак

Розчин для зовнішнього застосування - 1 г

саліцилова кислота - 200 мг

молочная кислота - 50 мг

полідоканол 600 - 20 мг





№ UA/3667/01/01,

затверджене

наказом МОЗ України від 09.09.2005 № 460

Генрих Мак Спадк. ГмбХ і Ко Кг, Октобер Фарма С.А.Е. Єгипет

Кагоцел

Таблетки по 0,012 г № 10

№ UA/2615/01/01, затверджене наказом МОЗ України від 25.01.2005 № 35

ТОВ "Ніармедик Плюс", Російська Федерація







НОВОСТИ КОМПАНИИ


mod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_countermod_vvisit_counter
mod_vvisit_counterСегодня13
mod_vvisit_counterВчера28
mod_vvisit_counterВсего239813

Ваш IP: 54.196.127.107
Сегодня: 20 Nov. 2017 г.
Разработано в vinaora.com